На одвірку входу до будинку, поряд із символом гільдії чинбарів та роком 1783, можна прочитати літери G та K, що позначають Габріеля Кьобеле. Розбіжність між письмовими даними та написом на будинку можна пояснити тим, що реконструкція будівлі тривала з 1783 по 1784 рік.

Особисті дані збігаються із записами в церковних реєстрах Альпірсбаха, які старший учитель Георг Альбрехт (1881-1964) оцінив зразково.

Почнемо з м’ясника Зігмунда Ляйбігера (нар. 1713). У 1746 році він одружився з Марією Маргаретою, дочкою майстра кравецької гільдії Йоганна Фрідріха Вернера. У їхньому шлюбі народилося десятеро дітей, з яких сини Георг Якоб оселилися у Франкфурті, а Готліб Генріх — у Брабанті.

Родина Ляйбіґерів була приваблена срібно-кобальтовою промисловістю у Віттіху та Райнерцау, яка процвітала з початку 18 століття, спираючись на виснажені шахти в Саксонії (Рудні гори) та Тюрінгії (гори Гарц). Як визнані експерти, вони знайшли собі відповідну роботу. Родина Ляйбіґерів є найвідомішим прикладом цього.

Батьком Зігмунда був Конрад Лейбігер (1695-1744), шахтар на шахті «Güte Gottes» у Віттіхені; його мати була дочкою теслі Фрідріха Масера. «Йому був лише 21 рік, коли він одружився, народився в Нойєнштадті, нині Нойштедтель, поблизу Шнееберга, де громадянином був його батько, Александр Лейбігер, а пізніше в Екерсхаузені, князівство Айзенах. Нойштедтель і Шнееберг — це міста, які повністю виросли з гірничої справи і тепер об'єдналися. Основні шахти там давали кобальт і срібло, як і Альпірсбах, Райнерцау та Віттіхен. Вони розташовані дуже близько до Ауе, нині відомого чи сумнозвісного району видобутку уранової руди». (Георг Альбрехт). З дванадцяти дітей Конрада більшість померли молодими; лише Зігмунд і Карл Фрідріх (пекар) змогли створити сім'ї.

Крістоф Фрідріх Ляйбігер (1749-1794), старший син Зигмунда, став сідлярем і заснував сідлярську майстерню відповідно до своєї професії. Він, мабуть, мав достатньо клієнтів для своєї продукції, оскільки на той час в Альпірсбаху та його (монастирських) адміністративних районах ще було багато коней і корів.

З дружиною Єлизаветою Барбарою, дочкою воротаря Йоганна Крістофа Шнайдера, у нього було шестеро дітей. Посада монастирського воротаря задокументована з другої половини XVI століття. У 1619 році помер «воротар» Ганс Швенк, який пропрацював у монастирі понад 40 років. Його обов'язки, окрім відкриття та закриття двох воріт (верхньої між головним офісом та пивоварнею, нижньої біля колишньої лікарні), невідомі. Він був сином монастирського бондаря Йоганна Фрідріха Шнайдера (1722-1765).

Його батько, Йоганн Шнайдер (1684-1771), вже був монастирським бондарем. Нагадуємо: виноградне сусло, зібране в регіоні Брайсгау, перероблялося в Альпірсбаху. Те, що залишалося після вина, яке платили чиновникам і священикам, продавалося.

Родина Кебеле/Кебелін задокументована в Альпірсбаху з 1701 року. У той час шкіряник Габріель Кебеле (1666-1735) одружився з дочкою пекаря Сабіною Барбарою Гетцель, яка померла пізніше того ж року у віці 22 років.

Від другого шлюбу з Якобіною Мік, яка, ймовірно, народилася в Нордвайлі/Брайсгау, серед інших мав сина, Маттіаса Кьобеле, який працював шкіряником, також був бригадиром на шахтах Еберхард та Унверхоффт Глюк, а пізніше служив посильним. Народившись у 1707 році, він одружився з Софією Єлизаветою у 1735 році, дочкою Даніеля Цобеля, шахтаря Фюрстенберга з Віттіхена.

Братом Маттіаса К. був Георг Якоб Кебеле (1717-1777), також чинбар і член місцевої ради. Його син Габріель Кебеле народився в 1758 році в Агнес Маргарети Шторц (1721-1789), дочки ткача панчіх. Габріель помер неодруженим у 1784 році і тому не дожив до завершення реконструкції. Після цього маєток перейняв його брат Андреас (див. нижче).

Сусідами двох Кебеле були Ганс Єрг Фаснахт, Андреас Кебеле та Людвіг Вайтбрехт. Йоганн Георг Фаснахт (1749-1789) був шкіряником. Його батько походив з Ройтлінгена. У нього самого було дванадцять дітей з Христиною Марією Адріон (1753-1818), дочкою коваля з Альпірсбаха. Більшість з них знайшли роботу в інших місцях, як-от його сини Йоганн Крістіан та Готліб у Швейцарії.